вулиця Павла Клепацького

Павло КЛЕПАЦЬКИЙ (КЛЕПАТСЬКИЙ) (1885 – 1938) – дослідник історії України середньовічної й нової доби, питань історичного краєзнавства, історіограф, джерелознавець, архівознавець, літературознавець, педагог, член ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ, активний член Одеської «ПРОСВІТИ». Після закриття «ОДЕСЬКОЇ ПРОСВІТИ» брав активну участь в діяльності інших товариств «УКРАЇНСЬКИЙ КЛУБ» та «УКРАЇНСЬКА ХАТА».

Член УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ від Херсонської губернії. Головні зусилля він спрямував на організацію української школи. У 1917 та 1918 роках П. КЛЕПАЦЬКИЙ був делегатом на вчительських з’їздах у Києві. На одному з засідань Центральної Ради П. КЛЕПАЦЬКИЙ, висловлюючи позицію трудовиків, наголосив, що «українізація шкіл повинна бути переведена негайно. Справа шкільна дуже важна: се є альфа і омега автономії». Цю думку він намагався втілити на практиці в Одесі. Він взяв активну участь у роботі одеського обласного учительського з’їзду, який тривав в Одесі з 30 травня до 5 червня 1917 року. На з’їзді були присутні декілька сотень педагогів, серед яких близько 200 українських учителів і учительок, переважно народних шкіл, під проводом Одеської української вчительської спілки утворили досить компактну масу.

Автор курсів з українознавства – переконував читачів у неперервності розвитку українського народу від давньослов’янських часів до початку XX ст., різких відмінностях між українцями та росіянами у всіх сферах життя, національному характері. Він вважав, що Україна історично тяжіла до Європи, а Росія — до Азії. За лояльне відношення до ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ та ДИРЕКТОРІЇ УНР 1922 року був заарештований ЧК, але через деякий час звільнений. 09 травня 1936 р. був підписаний ордер на його арешт. У постанові відзначалося, що П. КЛЕПАЦЬКИЙ «є одним із керівників контрреволюційної повстанської організації, яка готувала кадри для боротьби з радянською владою, з метою відторгнення України від СРСР і створення незалежної України». Суд засудив його до позбавлення волі.Після розгляду скарги справу було переглянуто і у квітні 1938 р.винесено новий вирок — 7 років таборів і позбавлення прав на 3 роки. Найвищий суд вирішив частково задовольнити нову касаційну скаргу, встановивши міру покарання – 5 років увязнення у віддалених таборах країни. Місце та час смерті невідомі.

Toggle content goes here, click edit button to change this text.

Ніколай ГАРІН-МИХАЙЛОВСЬКИЙ – 1852-1906 Санкт-Петербург) – російський інженер та письменник (МАЙСТРОВИЙ Я.Я. «История Одессы в названиях улиц: топонимический справочник/ Я.Я. МАЙСТРОВОЙ; ВСЕМИРНЫЙ КЛУБ ОДЕССИТОВ; ред. Ф. КОХРІХТ, Р. ОЛЕКСАНДРОВ; Вступ ст. Ю. КАРПЕНКО. – Одеса, ПЛАСКЕ, 2012 – 440с., стор. 217). 1879-1880 служив у Міністерстві шляхів сполучення, після 1878 року – помічником начальника дільниці на будівництві залізної дороги Батум-Самтредіа, після начальником дистанції бакінської ділянки Закавказької залізної дороги. Після 1886 року начальник дільниці, а у січні 1888 року керівник проєкту, 1891 року, у подальшому займав посади різних проєктів будівництва залізничних шляхів та мостів. У 1896 році він став одним з засновників газети «Самарський вісник», яка першою у Росії набула промарксистську направленість. Співпрацював з народницьким «Русским богатством». Під час революції 1905 року він вже стояв на політичній платформі РСДРП, зокрема радикалізував погляди після знайомства з радянським пропагандиством М. ГОРЬКІМ. Широко вшановується у рф – меморіальна дошка у Санкт-Петербурзі, Сургуті, скульптурна композиція в Самрі, площа у Новосибірську та станція метро, вулиця у Серноводську, селищі Дмитра Донського у м. Челябінськ. Письменник активно популяризувався радянською владою та її апологетами, напр. М. ГОРЬКИМ («Не единомышленник, но идейный союзник?» Н.Г. ГАРИН-МИХАЙЛОВСКИЙ и марксизм». – Н. МОГИЛЕВСЬКИЙ, – «История России: с древнейших времен до 1917 года», стор. 19-35 та у творах – Л. ТИНЯКОВОЇ «Неукротімий ГАРІН», В. ЧИВИЛІХІН «Дорога».